Київське щастя, або п'ятнадцять діб без Черновецького

Колізія довкола відставки Черновецького цього тижня сягнула апогею. Попри всю політизацію питання, кияни із потрійною увагою чекають, хто ж стане тим героєм, який звільнить столицю України від одіозної влади.

Напевне, не випадково збіглися у часі транспортні страйки у Києві (такого останні років з десять столиця не знала) та ухвала Кабінету Міністрів про відставку голови Київської міської державної адміністрації. У народі кажуть: скільки мотузочок не в’ється, а кінець таки настане. Сам факт голосування 16 міністрів за позбавлення одного з владних крісел Черновецького — прецедент і для Києва, і для України. Жоден зі столичних голів за роки української Незалежности не зумів так допекти значній частині політикуму, щоб Кабмін вимагав його відсторонення. Треба віддати належне прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко: порушуючи питання Черновецького, вона як політик убиває одразу кількох «зайців»: дотримується передвиборних обіцянок своєї політичної сили, що додає їй ваги в очах пересічного електорату; ставить на порядок денний високого політикуму київське питання, що схоже на нарив, котрий, навіть якщо заплющити на нього очі, все одно нагадує про себе щодня; ідеально вдало діє з огляду на майбутні президентські вибори — адже той, хто звільнить Київ від Черновецького, стане і для киян, і для України Персоною Великої Довіри, що саме по собі дорогого варте.

Хоч би що там говорили, посада Київського міського голови була, є і буде політичною. Проте кожен політичний гравець, у тому числі й Секретаріат Президента, який уже повністю асоціюється з його керівником Віктором Балогою, може так само, як і Юлія Тимошенко, знайти у цій грі для себе вигідні позиції. Поки що ж, з огляду на заяви, які звучать з Банкової, пан Балога ризикує здобути стійкий негативний імідж не тільки для своєї персони, а й додати мінусів реноме Віктора Ющенка. Що зробиш, коли трапляється у суспільстві особливий час «Че» — унікальні випадки, коли ніякі адміністративні аргументи, ніяка політична чи навіть юридична доцільність не спрацьовують. Навіть мінімум рухів на користь одіозного Черновецького не будуть сприйняті людьми позитивно: у цій справі або ти кажеш «так» і стаєш по один бік з дещо призабутим у міжвиборчому міжсезонні політичним суб’єктом на ім’я «народ», або кажеш «ні» і тим самим наближаєш свою політичну кончину. Леді Ю., слід сказати, діє у властивій її політичному темпераментові екстремістській манері, вдаючись до ультиматуму про блокування роботи Верховної Ради її фракцією, але не слід забувати, що навіть такі її дії зараз розцінюватимуться електоратом краще, ніж бездіяльність чи будь-яке прикривання клану Черновецького.

Надзвичайно активно до столичного питання останнім часом долучився народний депутат України, голова парламентської комісії з питань самоврядування, Київський міський голова 1996–2006 років Олександр Омельченко. Досвідчений гравець на столичному полі, Сан Санич — не з тих, хто полюбляє балаканину без аргументів. Так ось, за прогнозами Олександра Омельченка, очолюваній ним парламентській комісії, що розслідує зловживання команди Черновецького, варто ще зо два місяці попрацювати, і буде достатньо фактів, аби подати їх Президентові Віктору Ющенку для подальшого підписання Указу про повну відставку Черновецького та перевибори влади у Києві. Омельченко прогнозує, що указ може з’явитися наприкінці травня.

Словом, основним політичним гравцям нині доведеться зрозуміти: Київ і киян не можна мати за розмінну монету навіть у дуже високій, багатоходовій політичній комбінації.