Талант, обділений увагою

Портрет вродливої молодої жінки з широко розкритими великими довірливими очима зустрічає у Чернівецькому обласному художньому музеї відвідувачів виставки-спомину «Незгасла зірка на небосхилі», присвяченої 55-річчю з дня народження відомої буковинської художниці Любови Ревуцької.

Під фотопортретом — віршовані рядки:

До мене в дім приходили сади,
Вітри бували, зорі, грози, роси.
Зліталися рясні дощі сюди
І вітер заплітав їм мокрі коси.

Усього чотири поетичні рядки розкривають перед нами величну постать поета, митця. Поет і художник органічно поєдналися в одній людині. За фахом художник-модельєр, Любов Ревуцька, повернувшись після закінчення навчання зі Львова у рідні Чернівці, понад 20 років свого життя наполегливо прокладала свою власну творчу стежину у малярстві й поезії.

Своєрідним епіграфом мистецького вернісажу став символічний вислів: «І біль, і сльози, і любов...» Не маючи можливости сповна реалізуватися за фахом модельєра, художниця наполегливо працює в жанрі графіки, живопису, портрета, книжкової графіки, ілюстратора дитячих книжок. Великий цикл малюнків створено для дитячих передач обласної студії телебачення.

Загалом, за твердженнями художників і мистецтвознавців, вона у різних жанрах створила більш як 500 робіт. Життя перервалося на злеті, в 41 рік, руйнуючи численні творчі задуми. «Ми приходимо на цей світ пошанувати красу і нести людям добро», так глибоко проникливо сказала про роль митця в цьому світі подруга по життю і творчий побратим у мистецтві Любови Ревуцької, член Національної спілки художників України, лауреат численних мистецьких премій Тамара Покотило.

«Люба жила у створеному нею світі мистецтва і не вміла й не хотіла приймати жорсткі правила сучасного світу, в якому потрібно пробивати свою дорогу в мистецтві не так власним талантом, як власними ліктями», — додає давня подруга художниці Ірина Білоус, завідувачка Чернівецького обласного центру з питань культурної спадщини.

Можливо, саме тому за 20 років творчого життя Любов Ревуцька так і не отримала можливости провести свою персональну виставку у приміщенні виставкового залу Спілки художників України в рідному місті, не кажучи вже про інші міста країни.

Лише один раз буковинський поціновувач живопису мав можливість ознайомитися з її роботами, коли після перебування в Будинку творчости художників у селищі Седнів на Чернігівщині, де, об'єднавши зусилля з художницею Валентиною Прокопенко, вона отримала змогу показати свої роботи на виставці у вже згадуваному виставковому залі.

Першу персональну виставку робіт Любови Ревуцької організовано 13 років по тому науковими співробітниками Чернівецького обласного художнього музею, але, на жаль, було вже присвячено першій річниці з дня її смерти.

Віддаючи данину світлій пам'яті митця, одночасно спробуймо зробити наголос на питаннях, які викликала сама виставка. На презентації разом із рідними, друзями і шанувальниками її таланту була присутня велика група провідних буковинських художників, у тому числі й тих, хто має почесні звання заслужених і народних, які щедро лили словесний фіміам, відзначаючи глибину таланту художниці. Тож виникає цілком логічне запитання: чому за життя Любови Ревуцької ці самі колеги по творчому цеху жодного разу не ставили питання про прийняття у члени Спілки художників України? Чому так і не було вирішено питання про проведення бодай однієї її персональної виставки у приміщенні виставкової зали обласного відділення Національної спілки художників України? Звісно, говорити завжди легше, аніж діяти. Чому протягом останніх 13 років наукові співробітники обласного художнього музею, безпосереднім обов'язком яких є вивчення і популяризація творчости передусім буковинських майстрів пензля, не звертали уваги на її постать? Чекали ювілейної дати?

За словами одного з організаторів виставки-спомину, завідувачки відділу образотворчого мистецтва Чернівецького обласного художнього музею Олени Гужви, основу її склали близько 50 робіт художниці, виконаних у різних жанрах, їх здебільшого надано її родиною.

Водночас більшість із численних друзів і знайомих на відкритті вернісажу говорили про те, що велику кількість своїх робіт вона щедро дарувала друзям, а дещо було придбано власниками приватних колекцій. Частина їх, певно, розійшлася по всьому світу, але ж більшість залишилася на Батьківщині. То що завадило організаторам, плануючи заздалегідь проведення ювілейної виставки, звернутися до власників картин з проханням тимчасово надати їх для експонування на виставці? Чіткої відповіді я так і не отримав.

За негарною традицією, наукові співробітники художнього музею ні до виставки Любови Ревуцької, присвяченої річниці з дня її кончини, ні до останньої за часом виставки-спомину на честь 55-річчя з дня її народження так і не провели необхідну роботу з підготовки і надрукування до дня відкриття мистецького вернісажу відповідного каталогу робіт, що мали бути виставлені. То чого ж не вистачило — грошей, а чи бажання? Невже Управління культури ОДА відмовило б у виділенні потрібної суми коштів на цю благородну і милосердну справу? Виходить, не було бажання.

Якщо ж додати, що за 20 років свого існування обласний художній музей не придбав у свої фонди жодної роботи художниці Любови Ревуцької, то виступи під час презентації її персональної виставки представників музею зі словами про глибину і щедрість таланту митця виглядають з їхнього боку радше як фарисейство, а не як щире вшанування її світлої пам'яти.