Україна і СОТ: переваги та ризики

Тривалий шлях України до вступу у Світову організацію торгівлі, котрий розпочався ще 14 років тому, тепер, здається, завершується.

На тижні відбулася вікопомна подія: Україну прийнято до Світової організації торгівлі.

Після схвалення Генеральною Радою Україна має ратифікувати ухвалу не пізніше 4 липня 2008 року. Тільки після ратифікації, протягом тридцяти днів, Україна здобуде повне членство в СОТ.

Раніше Президент України В. Ющенко заявляв, що Україна після вступу до СОТ планує невідкладно розпочати переговори з ЄС щодо укладення угоди про зону вільної торгівлі. Українська влада визнає вступ до СОТ одним із головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики країни.


Які мотиви вступу України до СОТ?

Найголовніша загальнонаціональна мета будь-якої держави — підвищення економічного стану країни та поліпшення життя її громадян. Метою вступу України до СОТ має бути суттєве збільшення експорту вітчизняних товарів (послуг) та посилення захисту внутрішнього ринку, насамперед від небезпечної та неякісної продукції, що, своєю чергою, повинно зумовлювати створення в державі нових робочих місць, збільшення надходжень до держбюджету, зростання інвестицій, подолання бідности, задоволення потреб споживачів тощо.

Що потрібно для вступу до СОТ?

Передусім узгодити своє законодавство з чинними міжнародними нормами та правилами, що означає зняття штучних бар’єрів на шляху переміщення товарів і послуг до країни та спрощення доступу зарубіжних товарів і послуг на внутрішній ринок.

Можливі переваги та ризики від вступу України до СОТ

Розширення, після вступу до СОТ, присутности в Україні транснаціональних та інших передових зарубіжних компаній (які часто є світовими лідерами) може сприяти поширенню в країні загальносвітової культури бізнесу та якости. Через загострення конкурентної боротьби на українському ринку можна очікувати поліпшення якости товарів та послуг, що пропонуватимуться споживачам, при одночасному зростанні можливости вибору та зниженні цін. З другого боку, українські підприємства, які виявляться конкурентоспроможними, зможуть отримати доступ до нових ринків збуту, зокрема через співпрацю з транснаціональними компаніями.

Ризики від вступу до СОТ пов’язані з низькою конкурентоспроможністю більшости українських підприємств і організацій. За цих умов значна кількість вітчизняних підприємств може зникнути, а їхнє місце займуть зарубіжні фірми.

Конкурентоспроможність — головна умова вступу до СОТ

Конкурентоспроможність держави загалом складається насамперед з конкурентоспроможности її підприємств. У свою чергу, конкурентоспроможність будь-якого підприємства спирається на два крила: зовнішні умови, у яких функціонує підприємство, і внутрішня досконалість самого підприємства, від якої безпосередньо залежить якість продукції (послуг).

Віддаючи належне першій складовій, треба визнати, що без другої складової також принципово неможливо досягти довгострокової конкурентоспроможности підприємств в умовах перенасиченого ринку та глобалізації, що прогресує.

Що маємо в Україні, і що робити?

Загальна культура бізнесу та культура якости в масштабах України залишаються на низькому рівні. Це стосується як безпосередньо підприємств, так і органів управління на державному та місцевих рівнях.

Загалом можна виокремити три підходи до розв’язання проблем якости, досконалости і конкурентоспроможности: мінімальний, середній і максимальний. Кожен з них потребує своїх рішень і дій, які істотно розрізняються.

Мінімальний — передбачає забезпечення та підтвердження безпеки українських товарів і послуг.

Середній — крім умов, передбачених мінімальним рівнем, передбачає забезпечення та підтвердження також і якісних (споживацьких) характеристик українських товарів і послуг на рівні встановлених нормативних вимог.

Максимальний — крім умов, передбачених середнім рівнем, зорієнтований на перевищення вимог стандартів, досягнення та перевищення характеристик найкращих зразків товарів і послуг, постійне вдосконалення підприємств і організацій.

Безпека — святий обов’язок держави і виробників

Створити умови, за яких громадяни, їхнє майно та довкілля будуть захищені від небезпечних продуктів та послуг, — святий обов’язок кожної держави і кожного виробника. Водночас бажання України вступити до СОТ та інтегруватися до ЄС викликає потребу встановлення державою обов’язкових вимог до продукції введенням європейських директив щодо безпеки через технічні регламенти. Також треба створити вітчизняну систему підтвердження відповідности через нотифіковані органи, які би визнавалися у розвинутих країнах. Ці завдання вирішуються засобами технічного регулювання і є державною регуляторною функцією.

Проблеми безпеки, що є першочерговими для розв’язання, потребують особливої уваги з боку державних установ і значних фінансових ресурсів. І саме на цих проблемах мають бути сконцентровані зусилля держави. З огляду на це треба зосередитися на таких напрямах:

— прискорення реформування державних систем стандартизації і сертифікації з дотриманням норм чинних законів України у цій сфері;

— активізація діяльности з ухвалення в Україні європейських директив щодо безпеки шляхом введення відповідних технічних регламентів;

— забезпечення систематичних досліджень фактів, наслідків і причин постачання небезпечної продукції (послуг) та розробка адекватних коригуючих і запобіжних заходів.

Якість — на рівні державних стандартів

Середній рівень — на додаток до розглянутого вище — передбачає встановлення та досягнення у державі необов’язкових вимог до якости продукції, а також до систем управління якістю, що, згідно з міжнародною практикою та Законом України «Про стандартизацію», не підлягають державному регулюванню. Для вирішення цих проблем треба щонайменше:

— прискорити подальше практичне реформування державних систем стандартизації, підтвердження відповідности й акредитації відповідно до міжнародної практики та чинних законів України у цій сфері;

— активізувати діяльність з ухвалення в Україні норм міжнародних стандартів шляхом гармонізації з ними Державних стандартів України (ДСТУ), що також потребує відповідного фінансового забезпечення;

— продовжити та прискорити практичне формування національної системи акредитації, яка би визнавалася у Європі та світі й забезпечувала міжнародне визнання українських сертифікатів;

— здійснити відповідні заходи з адміністративного реформування.

Такий підхід здатний забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних продуктів і підприємств. Але ще тільки частково. Адже в умовах перенасиченого світового ринку і глобалізації у споживачів є можливість обирати серед рівних, віддаючи перевагу кращим пропозиціям. Зокрема — пропозиціям від лідерів світового бізнесу, які після вступу України до СОТ отримають вільний доступ до ринку України і почнуть активніше його освоювати.

Перевищення стандартів і безперервне вдосконалення

У нашій державі протягом тривалого часу формувалася філософія, орієнтована на дотримання Державних стандартів України та підтвердження відповідности сертифікатами УкрСЕПРО — як умови, достатньої для забезпечення конкурентоспроможности. Насправді ж навіть для внутрішнього ринку, не кажучи вже про зовнішні, недостатньо лише дотримуватися ДСТУ. Відомо, що стандарти фіксують середні досягнення в певному напрямку, регламентують вже апробовані співтовариством норми і правила. Але для отримання конкурентних переваг потрібно пропонувати споживачам продукцію (товари, роботи, послуги), які перевищують пропозиції конкурентів. Тому у світі конкурентна боротьба точиться понад нормами, що встановлені стандартами.

Виходячи з цього, разом з традиційним вдосконаленням діяльности зі стандартизації, сертифікації та акредитації, на перший план виходить потрібність переходу до розвитку української економіки на засадах постійних удосконалень, прагнення і намагання досягати рівня якости як відповідно до міжнародних стандартів, так і вище їхніх вимог.

У світовій практиці найпрогресивнішим і найефективнішим підходом, зорієнтованим на перевищення норм стандартів та постійне вдосконалення, є філософія та концепції загального (всеохопного) управління якістю, які поширюються на всіх континентах уже протягом багатьох десятиліть і які не підлягають стандартизації і сертифікації, бо це передусім є процеси ініціативи і творчости.

Своєю чергою, впровадження в країні цих концепцій і орієнтація реального сектору економіки на перевищення державних норм, та ще й у масштабах країни, вимагає формування нової філософії бізнесу, докорінних змін у ставленні до проблем якости з боку керівників і персоналу як підприємств, так і органів влади, формування усвідомленого прагнення безперервно вдосконалювати менеджмент на засадах найсучаснішого світового досвіду. Для досягнення відчутних результатів треба забезпечити розкриття інтелектуального і творчого потенціалу держави, подальший розвиток руху за якість і досконалість «знизу» (за активного сприяння «згори») залученням широких кіл науково-технічної громадськости до процесів постійних удосконалень і поліпшень. Як це було, приміром, у Японії і Німеччині, а сьогодні набирає сили в Угорщині і Туреччині. І тут уже принципове значення має участь вітчизняних професійних неурядових структур у розгортанні та розвитку суспільного руху за якість і досконалість та побудова партнерських взаємовідносин держави і громадськости.

У сучасних умовах лише такий підхід може стати передумовою досягнення стійкої тривалої конкурентоспроможности як окремих суб’єктів господарювання, так і всієї вітчизняної економіки, і одночасно — рушійною силою для соціально-економічного прориву нашої держави.

Україна має стати лідером

Щоб досягти відчутного поліпшення життя і бути шанованою державою, Україна має стати однією із кращих серед країн Центральної і Східної Європи, і найперше — у сфері якости, забезпечивши високий рівень досконалости своїх підприємств і організацій. А для цього Україні потрібно суттєво змінитися і намагатися стати своєрідною Японією в регіоні ЦСЄ.

І дуже важливо, щоб ці паростки нової української промислової та організаційної культури розгледіли, адекватно оцінили і підтримали високопосадовці. Щоб держава почала активно сприяти максимальному використанню і поширенню набутого вітчизняного досвіду, отриманих можливостей та завойованих переваг.