Крах чи рецесія?

Впливова газета «Файненшл Таймс» пише, що у 1991 році рецесія настала у такій, як нині, ситуації: дуже висока ціна на нафту, ослаблення ринку праці, дефляція на ринку нерухомости і підвищені ставки на кредити.

Різке погіршення можливостей споживачів США відбувається після рекордного зростання споживання протягом 63 кварталів.

Сповільнення зростання економіки і стурбованість споживачів

Споживачі почали відчувати високу вартість енергії, і від цього у них зіпсувався настрій. Для американської економіки, яка щоденно з’їдає 10 мільйонів барелей нафти, подолання межі у $90 (на початку 2008 року і в $100) стало своєрідною несподіванкою і високим податком. Лише на бензин американці витратили у 2007 році на $100 млрд більше, ніж у 2006 році. За оцінкою міністерства енергетики США, нинішньої зими американці в середньому витратили на опалення на 22% більше коштів.

Тим часом ринок праці також сповільнився. Зарплата зростає лише на 1% в рік: це найменше підвищення від весни 2004 року. Нові робочі місця створюються лише в кількох секторах економіки: державній адміністрації, освіті, охороні здоров’я, готельному бізнесі й рекреації. У приблизно 60% секторів економіки робочі місця скорочуються. Особливо це стосується фінансового сектору, промисловости, роздрібної торгівлі і житлового будівництва, де протягом останніх двох років ліквідовано 50 тисяч робочих місць.

Хоча переважна більшість економістів не прогнозує рецесії у США, «Економіст» нагадує, що так само сталося 1929 року, коли Гарвардське економічне товариство запевняло, що «глибока рецесія не є правдоподібною». Те ж саме було у 2001 році, коли опитування економістів показало, що 95% з них не допускали ймовірности рецесії (коли вона вже розпочалася).

«Економіст» вважає, що падіння цін на житло значно сильніше вплине на витрати американських споживачів, ніж паніка на біржі у 2001 році. Приватним господарствам значно важче буде отримати кредити, а їхні витрати зростуть у зв’язку з підвищенням ціни на енергію.

Уже нині спостерігається зниження довіри споживачів, а це незабаром вплине на рівень прибутку й інвестиції фірм. «Інтернешнл Геральд Трибюн» вважає, що наприкінці минулого року довіра американських споживачів була нижчою від рівня 2005 року, коли ураган «Катріна» спустошив побережжя Мексиканської затоки і спричинив значне зростання ціни нафти.

Хвилі кризи

Слабкий долар поліпшив становище експортерів, але не забуваймо, що у Штатах експорт становить лише 12% ВВП і не зможе компенсувати втрат від зниження рівня внутрішнього споживання, яке становить аж 70% ВВП. Керівник Федерального резервного фонду (Fed) Бен Бернанке вважає, що сповільнення уникнути не вдасться, а висока ціна нафти створить інфляційний тиск. Але Fed готовий до втручання в разі потреби, а його керівник прогнозує, що в середині 2008 року економіка повинна почати новий виток зростання.

«Економіст» аналізує, чи вплине американська рецесія на решту світу, і доходить висновку, що європейська і японська економіки можуть постраждати через посилення їхньої валюти: це негативно вплине на експорт.

Найбільші сподівання англійський журнал пов’язує з новими ринками, на яких середній річний приріст становить 7%. Торік економіки, які розвиваються, вже створили половину приросту світового ВВП, тобто більш як утричі порівняно зі США. Можливо, вони на цей раз стануть рятівниками світової економіки і підтримають світову економічну кон’юнктуру.

Немає сумніву, що американська рецесія позбавить їх частини експортного ринку, але нині вони вже менш вразливі до цього чинника. Роль США як глобального економічного локомотива, на думку журналу, залишається значною, але не зростає. З 2000 року частка США у світовому імпорті знизилася з 19 до 14%.

Підвищенням темпів розвитку економіки «нові тигри» завдячують, між іншим, і власному внутрішньому попиту. Китайці та індуси торік більше сприяли глобальному приросту ВВП, ніж американці.

Збільшення значення нових гігантів світової економіки, крім стимуляції зростання, викликає також зміну цінового співвідношення, яке може виявитися несприятливим для розвинутих країн. Зазвичай під час рецесії ціна нафти знижується. Цього разу через неослабний попит з боку нових ринків вона залишається високою. Це робить завдання центральних банків високорозвинутих країн особливо складним, бо економічне сповільнення супроводжуватиметься інфляційним тиском. Долар ще більше слабшатиме через відсутність охочих придбати його серед центральних банків нових ринків. Дедалі менша частина їхніх резервів інвестуватиметься у долар. Інвестори у всьому світі ставлять собі запитання: навіщо утримувати стільки доларових активів, якщо історично ця валюта призвела до втрати значно більшої вартости через розміщення у цій валюті, ніж будь-яка криза на нових ринках?

Козирі Америки

Але не все так однозначно, бо розміщення інвестицій у США і надалі вважається найбезпечнішим і дає великий прибуток у зв’язку з американською технологічною перевагою, яка і далі зміцнюється. Особливо — нині, коли найважливішим чинником розвитку стали знання. Це вони визначають прогрес у провідних галузях: мікроелектроніці, інформатиці, телекомунікації, робототехніці, біотехнології і синтетичних матеріалах. У цьому напрямку США продовжують віддалятися від решти світу. Але така успішна економіка нехтує макроекономічними закономірностями.

Американський успіх призвів до небаченої ситуації: американцям невигідно заощаджувати. Їх виручають інші. Рівень заощаджень в американських сім’ях близький до нуля. Доходи більшости людей знижуються, але це компенсує дешевий імпорт. Промислове виробництво «втікає» за кордон, де дешевше, зате розвиваються послуги.

Одночасно весь світ фінансує розвиток Штатів: як їхній життєвий рівень, так і дуже дорогі інвестиції у розвиток. І це ще один парадокс сучасного світу. Протягом кількох останніх років 40—50% усіх вільних капіталів, тобто $500–700 млрд. щорічно, поглинають Сполучені Штати. Вони дозволяють чужинцям інвестувати і продають їм частину свого майна. Таким чином покривається частина дефіциту товарів, підтримується життєвий рівень, а також фінансуються величезні кошти на дослідження і запровадження нових технологій, що коштує $300–350 млрд щорічно. Вони можуть дозволити собі переносити частину виробництва за кордон. Одночасно на фінансових ринках бракує капіталу для розвитку бідних країн, навіть якщо ці інвестиції не ризиковані. Індія і Бразилія мусять дедалі більше платити за кредити. Провалля між бідними і багатими поглиблюється, не кажучи вже про найбідніших.

Нині, як вважає Лестер Туров, професор Гарварду і радник американського уряду, невблаганно наближається момент, коли США будуть перенасичені інвестиціями. Зроблені вклади стануть менш прибутковими і під впливом будь-якого несподіваного стимулу може розпочатись відтік капіталу. Внаслідок цього впаде вартість долара (вже спостерігаємо), настане значне скорочення імпорту і... крах всієї системи світової торгівлі.

Американська еліта, а передусім керівники міжнародних концернів, вважає, що якось обійдеться. Професор закидає своїм колегам, американським експертам і владі, що вони не наважилися прийняти стратегію «м’якого приземлення». Це було сказано кілька років тому, і відтоді ситуація не змінилась.

Ще одна проблема — найбідніші у світі. По-перше, багаті не хочуть пускати на свої ринки дешеве продовольство з «третього» світу. А це головна експортна можливість цих країн. Багаті воліють доплачувати своїм рільникам $350–400 млрд щорічно. А тим часом переконливий аналіз показує, що призначення цих коштів на адаптацію рільників до нової ситуації може збільшити обіг світової торгівлі більш ніж на півтора більйона доларів. На що потрібні час і політична воля. А часу вже нема.

З іншого боку, середньозаможні і бідні країни не здатні забезпечити гарантії інтелектуальної і фірмової власности, що призводить до втрат сотень мільярдів доларів. Також «бідняки» внутрішньо слабкі: їх нищать диктатури, війни, мафія, всеохопна корупція й епідемії. І — що особливо важливо для інвесторів — там на дуже низькому рівні освіта. Як наслідок — 40–50 найбідніших країн світу не беруть участи у глобалізації, і вся допомога їм марнується.

Витягнути світову економіку можуть тільки спільні зусилля Америки, Європи і Японії. Але два останні суб’єкти втрачають динаміку. Японія вже 17 років не може відродити «друге дихання» після краху своїх банків, колись найбільших у світі. Майже 40 років японська економіка була найдинамічнішою у світі, а з 1990 року стоїть на місці. Там існують проблеми із закриттям неефективних підприємств, борги не списуються — а це суперечить принципам сучасної економіки.

Європа також залишається позаду, бо боїться інфляції, піднімає кредитні ставки і пристосовується до коливань американської біржі.

Отже, сподіватимемося, що США залишаться локомотивом світової економіки, і все обійдеться рецесією. Інакше світові доведеться важко. Якщо плюсами глобалізації користувався здебільшого Захід, то негативні наслідки її можуть відчути всі.